СЕЛО НАСТІННИХ МАЛЮНКІВ КУРЬОНПХО

На березі річки Гурьонпхо в місті Пхохан, провінція Кьонсанбук-до, жила маленька мила хен'є на ім'я Соун.

Соун любила це село, наповнене запахом моря.

Коли вона чула шум хвиль, її серце тріпотіло, а погляд на море викликав усмішку на її обличчі.

Бабуся Соун була найвідомішою хенйо в селі.
Хоча вона перестала пірнати після того, як їй перевалило за сто років, вона провела з морем більше часу, ніж будь-хто інший.

Бабуся брала Соун за руку і вчила її назв усіх морських істот, одну за одною.

Бабуся завжди розповідала їй історії про море саме так. Завдяки їй Соун легко подружилася з морем.

Соун була відома у всьому селі як енергійна дитина. Незважаючи на те, що вона була ще маленькою, вона не боялася води, а її очі сяяли, як зірки, коли вона чула розповіді про море.

Але глибоко в серці Соун завжди жила нерозгадана цікавість.

Це було через легенду, яку збиралися розповідати старійшини села ночами, коли морський бриз стихав і сяяло місячне сяйво.

"Давним-давно, в штормовий день, десять драконів намагалися піднятися в небо з моря на наших очах. Але один пірнув назад в океан, і тільки дев'ять досягли неба. Саме тому наше село стали називати Ґурйонґпо - Порт дев'яти драконів. Після того, як дракони піднялися і шторм вщух, по небу простяглася прекрасна веселка".

Дорослі розповідали цю легенду так, ніби нею можна було похвалитися, але для Соун вона звучала не більше, ніж казкова, таємнича історія.

Соун часто бурмотіла її собі під ніс.

"Чому один дракон пірнув назад у море?
Чи може бути на те причина?

Одного дня, як і в легенді, здійнявся лютий шторм.
Грім гримів і блискавки спалахували всю ніч.

Наступного ранку дощ припинився. Крізь хмари пробивалося тепле сонячне світло, а над морем переливалася красива веселка.

Щойно вона побачила веселку, кроки Соун понесли її до моря.

"Зараз море має бути кришталево чистим!"
З трепетним серцем вона зробила глибокий вдих і занурилася в океан.

Коли вона пливла крізь воду, промінь світла впав їй в око між хвилями.

Підпливши ближче, Соун побачила щось, що ледь-ледь світилося. Це була не мушля чи барвистий корал, а велика намистина у формі яйця.

Що це таке? Схоже на камінь, але водночас на величезну перлину! Велика намистина мала блакитнуватий відтінок, і коли вона торкнулася кінчиків її пальців, через неї потекла тепла енергія.

Обережно поклавши намистину в сітку, серце Соун шалено закалатало.

Міцно тримаючи сітку, щоб не загубити намистину, вона виринула на поверхню.

Соун була відома у всьому селі як енергійна дитина.
Незважаючи на те, що вона була ще маленькою, вона не боялася води, а її очі сяяли, як зірки, коли вона чула розповіді про море.

Але глибоко в серці Соун завжди жила нерозгадана цікавість.

Це було через легенду, яку збиралися розповідати старійшини села ночами, коли морський бриз вщухав і сяяло місячне сяйво.

"Давним-давно, в штормовий день, десять драконів намагалися піднятися в небо з моря на наших очах. Але один пірнув назад в океан, і тільки дев'ять досягли неба. Тому наше селище і отримало назву Ґурьонпхо - Порт дев'яти драконів. Після того, як дракони піднялися і шторм вщух, по небу простяглася прекрасна веселка".

Дорослі розповідали цю легенду з гордістю, але для Соун вона звучала не більше, ніж казкова, таємнича казка.

Соун часто бурмотіла її про себе.

"Чому один дракон пірнув назад у море?
Чи може бути на те причина?

І тоді, набравшись сміливості, вона пірнула в море!

Пройшовши крізь кам'яну браму, стежка розділилася на дві. Одна вела в глибокий темний ліс водоростей, а інша була заблокована міцним замком у формі молюска.

Вагаючись, якою дорогою йти, Соун прочитала табличку на роздоріжжі.

На ньому була написана загадка.

<"Коли приходить зима, хто ми такі, що отримуємо новий одяг і нові імена?"

Соун пильно втупилася в напис і нахилила голову.

"Одяг змінюється взимку? Що б це могло означати?"

І тут срібляста хвиля кинулася до неї. Сотні оселедців закружляли навколо Соун, їхні хвости тріпотіли. Оселедець з довгими вухами спереду посміхався і шепотів.

"Маленька Хен'є, що тебе турбує?"

Соен пливла довго, аж поки срібна доріжка не зникла.
Потім з'явилося село, наповнене морськими вушками та водоростями.

Одне морське вушко обережно висунуло голову з мушлі.

"Соун, ми чекали на тебе. Ґурйонґ сказав нам".
"Точно! Я прийшла, щоб зустрітися з Ґьонґом".

"Тоді ти повинна пройти через це село.
Але ти не можеш просто так пройти.
Тільки люди, які по-справжньому знають море, можуть пройти через наше село.
Хочеш розгадати загадку?"
"Звичайно!"

Морське вушко говорило повільно, в такт хвилям.

"Я міцно тримаюся за каміння, щоб жити.
Але який інструмент використовується, щоб відірвати нас?"

Як глибоко вона занурилася?
Раптом океанські хвилі закрутилися, наче вир.

"Ах!"

Со Ен міцно вчепилася в рибальську сітку,
але шалена течія зносила її, її сили згасали.

Тоді це сталося.
Довга, м'яка рука ковзнула до неї і ніжно обійняла Соун.
Це був довговухий восьминіг, що ховався, як скеля.
Повільно розкриваючи своє багряне тіло, восьминіг заговорив низьким, добрим голосом.

"Маленький Хен'є, з тобою все гаразд?
Це був вихор у морі, який щойно ледь не поглинув тебе".
"Дуже дякую тобі, Восьминіжку.
Якби не ти, у мене були б великі неприємності".

"Справді? Я теж хочу якнайшвидше побачити Ґурйонґ".
"Тоді спочатку ми повинні вибратися з цього лабіринту.
Тільки тоді ми зможемо дістатися туди, де немає вихорів.
Якщо ти мені довіряєш, підеш зі мною?"

Восьминіг простягнув одну зі своїх довгих рук до Соун.

Со Ен на мить завагалася, а потім міцно вхопилася за м'яку руку восьминога.

"Тепер тримайся міцніше.
Щоб зустрітися з Ґурйонґом, ми повинні піти до печери.
Я відведу тебе туди".

І так, тримаючись за руки, вони попливли крізь лабіринт до печери.

Нарешті ми прибули до блакитної печери, де жив Ґурйонґ.
Усередині печери було сліпуче світло, наче зірки сипалися вниз, а мушлі та корали чіплялися за кожну стіну, роблячи її розкішною, наче прикрашений коштовностями палац.

Коли Соун на мить завагалася біля входу, перед нею впала велика тінь.
Це був кит, охоронець печери.

Ти багато працювала, щоб зайти так далеко,
маленька Хен'є. Я - кит, який охороняє цю печеру".

Голос кита був глибоким і добрим.
І він резонував.

"Тоді, де може бути Ґурйонґ?
Я приніс перлину, що виконує бажання".

Кит посміхнувся, дивлячись на перлину.

"Ти можеш зустріти Ґурйонґа в найглибшій частині цієї печери. Іди за мною."

Соун трохи злякалася темної, величезної печери.

Тільки-но вона наважилася зайти всередину, як хвилі зашуміли, і вона почула, що хтось наближається.

"Як ти тут опинилася?"

Обернувшись, вона побачила сонячну рибу, оселедець, морське вушко і восьминога, що мчали до неї.